Космічні українці

«Космічні» українці

Українці давно змусили увесь світ шанувати наш «космічний» потенціал. Українські науковці змінювали історію своїми винаходами, а численні космонавти (хай і під різними прапорами) безстрашно виконували місію землян у Всесвіті. Наші земляки стали основоположниками астрофізики у світі, розробили теорію радіовипромінювання Сонця та метод визначення швидкості осьового обертання зірок, вперше здійснили зварювання у відкритому космосі. Саме українець Микола Бобровников з’ясував, що, на відміну від комет, астероїди світяться віддзеркаленим світлом Сонця. Першим, хто додумався використати ракети для польоту людини в космос, теж був українець. Під керівництвом нашого земляка створено пілотовані космічні кораблі, на яких уперше в історії людина вирушила в космічний політ. Саме українець дав перший поштовх для розвитку ракетної техніки в Європі і розробив цілу серію різних бойових ракет. Серед українців–астронавтів — очільник НАСА Михайло Яримович, віце–президент «Боїнг Флорида Оперейшинз» у космічному центрі Джона Кеннеді Едвард Мельник, один із найвідоміших у США науковець із дослідження космосу Карл Саган.

Про те, чим українці відзначилися в космосі, «УМ» розповідає з нагоди Дня космонавтики, який відзначатимуть у понеділок. Чергова добірка історій створена за сприяння проекту «Українці у світі» (автором якого є голова Всеукраїнського об’єднання «За Помісну Україну!» Петро Ющенко).

Перша жінка у відкритому Космосі

Доля Світлани Савицької була визначена ще з дитинства — народилася вона в родині двічі Героя Радянського Союзу маршала авіації Євгена Савицького, українця за походженням. Світлана встановила 15 світових рекордів на реактивних літаках. А в 1982 році здійснила свій перший політ у космос як космонавт–дослідник на борту корабля Союз Т–7. А під час другого, через два роки, першою з жінок здійснила вихід у відкритий космос.

Наші в НАСА

Михайлові Яримовичу вдалося зробити приголомшливу «космічну» кар’єру. Народившись у 1933 році в Польщі (на українському Підляшші) в родині українців, він став одним із керівників Національного космічного агентства (НАСА) США, очолював проекти створення орбітальних станцій для міжпланетних польотів. Свого часу Михайло Яримович устиг попрацювати в Парижі як директор групи консультантів НАТО з аерокосмічних досліджень і розвитку, посідав відповідальні пости в Національному комітеті США з аеронавтики і дослідження космічного простору. Він також відповідав за всі оборонні проекти Військово–повітряних сил США, включно із системою навігації GPS, був, по суті, головним науковцем Військово–повітряних сил США. Нашого земляка призначили відповідальним за функціонування систем космічних кораблів «Аполлон», він був одним із тих, хто реалізував проект польоту на Місяць. А за президентства Рейгана Яримович став одним з активних учасників реалізації проекту SDI (Ініціатива стратегічної оборони, або «зоряні війни»).

До речі, після проголошення незалежності України Михайло Яримович плідно співпрацював зі своєю історичною батьківщиною. За його участю реалізується міжнародний проект «Морський старт» (Sea Launch), де використовується українська ракета «Зеніт». Яримович — іноземний член НАН України, почесний член Наукового товариства імені Шевченка та Української вільної академії наук. Крім того, Михайло — активний учасник громадського українського життя США. А з 1996 року Михайло Яримович — президент Міжнародної академії астронавтики, яка об’єднує понад 1000 найвидатніших науковців світу в галузі космонавтики.

Автор бестселерів про космос у США

Нащадок західноукраїнських емігрантів Карл Едвард Саган, який народився в Нью–Йорку, став родоначальником науково–просвітницького жанру літератури, присвяченого космічному майбутньому людства. Карл Саган викладав астрономію в Гарвардському університеті і працював у Смітсонівській астрофізичній обсерваторії. Від 1968 року й до кінця життя Саган був професором астрономії та космічних досліджень Корнеллського університету.

Карл Саган — один із найвідоміших учених світу, засновник Планетного товариства, що об’єднало землян, які цікавляться Космосом, майбутнім планети Земля. Зокрема, Саган та його колеги опублікували наукову працю — попередження людству про наслідки ядерної війни на Землі (можливе охолодження атмосфери й прихід «ядерної зими»). Учений змоделював синтез органічних сполук, що зародилися у первинній атмосфері Землі. Він — автор «парникової моделі» атмосфери Венери. Саган також відомий своїми дослідженнями поверхні Марса, Юпітера. Учасник програм вивчення Венери. Автор популярних у світі книг та телесеріалів, присвячених позаземним цивілізаціям, лауреат престижної у США Пулітцерівської премії за книгу «Дракони Едему. Роздуми про еволюцію людського мозку» (1977). Провідною ідеєю діяльності вченого було вивчення проблеми виникнення життя на Землі та можливості його пошуків у Всесвіті. І Саган неодноразово наголошував, що це захоплення пробудив у ньому астрофізик українського походження Йосип Шкловський. Книга останнього «Всесвіт, життя, розум» супроводжувала молодого Карла Сагана всюди.

У 1980 році книга Сагана «Космос» стала найтиражнішим за всі часи науково–популярним виданням англійською мовою. Компанія PBS зняла однойменний науково–популярний фільм з автором у ролі ведучого. Серіал став найпопулярнішим за всю історію державного телебачення: його дивилися 500 мільйонів глядачів у 60 країнах світу. Щоправда, у СРСР знімальну групу на чолі з Карлом Саганом не впустили. Не побачили радянські телеглядачі й сам телепроект.

У 1995 році вийшла у світ книга «Блакитна плямка: Погляд на космічне майбутнє людства». Газета «Нью–Йорк Таймс» відзначила видання як одне з найкращих, а аудіокасета з його текстом була удостоєна премії «Греммі» й визнана однією з двох найкращих звукових книг року Америки.

«Шаттл» по–нашому

Киянину Глібу Лозино–Лозинському судилося стати видатним радянським ученим, конструктором багаторазових космічних систем. Працювати він починав в авіаційній промисловості, в Харківському авіаційному інституті. Був одним із розробників паротурбінного двигуна для тяжкого бомбардувальника Туполєва, брав участь в організації серійного виробництва родини літаків МІГ. Але по–справжньому талант Лозино–Лозинського як організатора та конструктора розкрився під час створення авіаційно–космічної системи «Спіраль», яка мала бути відповіддю СРСР на створення в США ракетоплана «Х–15». Але після успішного польоту американського багаторазового корабля «Спейс Шаттл» у 1972 році проект «Спіраль» був зупинений.

Тоді вченому доручили розробити багаторазовий орбітальний корабель «Буран» як відповідник «Шаттла». І в 1988 році радянський «Буран» здійснив свій перший, але й останній космічний політ. Через фінансові та інші проблеми економічно виснажений внаслідок протистояння з США СРСР скоротив свої космічні програми, у тому числі й програму «Буран». Але Лозино–Лозинський був відданим улюбленій справі фахівцем. У кінці 80–х років він разом із групою однодумців паралельно основній роботі розробляв багаторазову авіаційно–космічну систему «МАКС». Цей проект унікальний тим, що мав низьку собівартість, міг базуватися на звичайних аеродромах і «вписувався» в існуючі системи наземного комплексу управління космічними польотами. До речі, літаком–розгінником у системі «Макс» мав бути створений у Києві Антоновим літак–гігант Ан–225 «Мрія». Нині ж у Росії розглядаються проекти повернення до роботи над «МАКСом».

Він розрахував політ на Місяць

Ігоря Богачевського зі Львівщини доля закинула в Німеччину, а потім — до США. Тут він отримав чудову освіту і став іменитим ученим. Ігор Богачевський винайшов метод для проведення обчислень тривимірного входу у поле потоку, розробив багатовимірну обчислювальну схему дослідження гідромеханічних проблем та ударного хвильового потоку. Досліджував питання математичного моделювання термоядерного ракетного пристрою. Відтак вивів формулу, яка дала змогу конструкторам літаків і міжпланетних супутників визначати повітряні струмені навколо цих апаратів під час польотів. Завдяки формулі Богачевського було розраховано політ на Місяць, а також повернення на Землю космічного корабля США.

«Батько» космічної станції «Мир»

Одесита Валентина Глушка росіяни полюбляють називати «видатним російським конструктором». Хоча чималу частину життя вчений провів в Україні та й жив іще за радянських часів. Валентин Глушко — творець першого у світі електротермічного ракетного двигуна і багаторазового ракетно–космічного комплексу «Енергія» — «Буран». Але вчився він спочатку… на скрипаля і лише згодом зрозумів, що його призначення інше. Було в його житті й 8 років таборів, і переслідування. Однак він устиг чимало: Валентина Глушка вважають одним із «батьків» космічної станції «Мир».

Смертельний старт

Джудіт Резнік, дочка українських емігрантів у США, могла б із легкістю стати фотомоделлю, але обрала інший шлях — космонавта. Вперше вона побувала в космосі у 1984 році — облетіла тоді Землю 96 разів. Однак її доля закінчилася трагічно: Джудіт загинула під час старту разом зі своїм екіпажем, коли летіла в космос удруге, у 1986 році на злощасному «шаттлі» «Челленджер». На честь Джудіт Резнік названо кратер на зворотному боці Місяця.

Перший космонавт–«зварювальник»

Георгій Шонін (народився в Ровеньках Луганської області) став відомим радянським космонавтом, Героєм Радянського Союзу. У 1969 році він брав участь у космічному польоті як командир корабля «Союз–6» — тоді ж уперше в світі було здійснено експерименти зі зварювальних робіт у космосі на апаратурі, розробленій в Інституті електрозварювання імені Є. О. Патона. Також під час того польоту був проведений експеримент «Факел» з виявлення запусків балістичних ракет.

Каденюк у космосі

1997: Каденюк у космосі - від підготовки до приземлення

19.11.2010

За довколаполітичною суєтою ми часто забуваємо про прогрес, про те, що люди займаються наукою і літають до зірок. Скільки українців побувало в космосі після Леоніда Каденюка?

19 листопада 1997 року у складі місії STS-87 NASA на орбіту Землі полетів Леонід Каденюк. На борту шатла "Коламбія" українець працював над біологічним експериментом щодо впливу невагомості на рослини.
Цей політ супроводжувався широкою інформаційною кампанією в тодішній українській пресі. Каденюк став відомий як "перший українець у космосі" - і у 2002-ому навіть втрапив у парламент за списком провладного блоку "За єдину Україну!"
У 2006-ому генерал-майор Каденюк був третім у списку Блоку Литвина, але тоді ця політсила не пройшла в Раду.
Але це відео присвячене не народним депутатам. На ньому детально зафіксовано всі основні моменти місії, в якій брав участь Каденюк - підготовка, старт, політ, вихід у відкритий космос, робота на борту, посадка.
На жаль, відео - без звуку, але все одно захопливе.
До речі, з точки зору історичної правди першим українцем у космосі (і шостим землянином, який здійснив орбітальний політ) все-таки був Павло Попович. Може, хтось із читачів "Історичної Правди" напише про нього?

Хронологія польотів

Польоти

1961 р.

12 квітня Перший політ людини в космос (Ю. О. Гагарін, корабель «Восток», СРСР).

1962 р.

12—15 серпня Перший одночасний політ двох космічних кораблів (А. Г. Ніколаєв, космічний корабель «Восток-3» і П. Р. Попович, космічний корабель «Восток-4»).

1963 р.

16—19 Перший політ жінки в космос (В. В. Терешкова,червня космічний корабель «Восток-6», СРСР).

1964 р.

12 жовтня Виведення на орбіту першого космічного корабля з екіпажем із кількох чоловік (В.М.Комаров, К. П. Феоктистов, Б. Б. Єгоров, космічний кора­бель «Восход», СРСР).

1965 р.

18 березня Перший вихід людини з космічного корабля у від­критий космос (О. А. Леонов, космічний корабель «Восход-2», СРСР).

1966 р.

З лютого Перша м'яка посадка космічного апарата на Місяць і передача на Землю телевізійного зображення па­норами місячної поверхні («Луна-9», СРСР).

1 березня Перший міжпланетний космічний апарат досяг Венери («Венера-3», СРСР).

З квітня Перший штучний супутник Місяця («Луна-10»,СРСР).

1967 р.

27 січня Підписання Договору про принципи, діяльності дер­жави з дослідження і використання космічного про­стору, включаючи Місяць та інші небесні тіла.

18 жовтня Перший плавний спуск космічного апарата в атмо­сфері іншої планети («Венера-4», СРСР).

30 жовтня Перше автоматичне стикування двох ШСЗ («Кос­мос-186» і «Космос-188», СРСР).

1968 р.

22 квітня Підписання Угоди про врятування космонавтів, по­вернення космонавтів та об'єктів, які запускаються .в космічний простір.

1969 р.

21 липня Перший вихід людей на поверхню Місяця (Н. Армстронг, Е. Олдрін, космічний корабель «Аполлон-11», США).

14 жовтня Виведення на орбіту ШСЗ соціалістичних країн («Інтеркосмос-1»).

1970 р.

24 вересня Перша доставка на Землю місячного грунту авто­матичним космічним апаратом («Луна-16», СРСР).

17 листопада Доставка на Місяць першого самохідного апарата «Луноход-1» («Луна-17», СРСР).

15 грудня Перша м'яка посадка міжпланетного космічного апарата на Венеру («Венера-7», СРСР).

1971 р.

19 квітня Виведення на орбіту першої орбітальної станції («Салют», СРСР).

27 листопада Перший міжпланетний космічний апарат досяг по­верхні Марса («Марс-2», СРСР).

2 грудня Перша м'яка посадка міжпланетного космічного апарата на Марс («Марс-3», СРСР).

1973 р.

4 грудня Перші дослідження Юпітера міжпланетним косміч­ним апаратом з пролітної траєкторії («Піонер-10», США).

1974 р.

29 березня Перші дослідження Меркурія міжпланетним кос­мічним апаратом з пролітної траєкторії («Марінер-10», США).

1975 р.

17 липня Перше стикування двох пілотованих космічних кораблів різних країн (О. А. Леонов, В.М. Кубасов, «Союз-19», СРСР; Т. Стаффорд, Д. Слейтон, В. Бранд, «Аполлон», США).

22 жовтня Виведення на орбіту навколо Венери першого штучного супутника, перша передача на Землю телевізійного зображення поверхні Венери («Ве-нера-9», СРСР).

1976 р.

20 липня Перші дослідження на поверхні Марса міжпла­нетним космічним апаратом («Вікінг-1», США).

1978 р.

2 березня Виведення на орбіту першого міжнародного екі­пажу на космічному кораблі «Союз-28» і перехід його на станцію «Салют-6» (О. О. Губарєв, СРСР; В. Ремек, ЧССР).

1979 р.

1 вересня Перші дослідження Сатурна міжпланетним косміч­ним апаратом з пролітної траєкторії («Піонер-11», США).

18 грудня Підписання Угоди про діяльність держав на Мі­сяці та інших небесних тілах.

1983 р.

10 і 14жовтня Виведення на орбіту навколо Венери космічних апа ратів «Венера-15» та «Венера-16» і радіолокаційне картографування планети (СРСР). ,

1984 р.

8 лютого— Найтриваліший політ у космосі (236 діб 22 год 2 жовтня 49 хв, Л. Д. Кизим, В. О. Соловйов, О. Ю. Атьков,космічні кораблі «Союз Т-10», «Союз Т-11», станція «Салют-7», СРСР).

15, 21 грудня Запуск міжпланетних космічних апаратів «Вега-1» і «Вега-2» з метою дослідження Венери і комети Галлея (СРСР).

1985 р.

червень Аеростатне зондування атмосфери Венери (косміч­ ні апарати «Вега-1» і «Вега-2», СРСР).

1986 р.

січень Перші дослідження Урана міжпланетними косміч­ними апаратами з пролітної траєкторії («Піонер-11», США).

березень Дослідження комети Галлея космічними апаратами з пролітної траєкторії («Вега-1» і «Вега-2», СРСР).

Перший українець в космосі

Павло́ Рома́нович Попо́вич (5 жовтня 1930,Узин, Київщина — 29 вересня 2009, Гурзуф,Крим) — льотчик-космонавт № 4, перший український космонавт і перший космонавт-українець , генерал-майор авіації (1976), кандидат технічних наук (1977). Двічі Герой Радянського Союзу (18.8.1962 та 20.7.1974).

Перший політ

12 серпня — 15 серпня 1962 здійснив на кораблі-супутнику «Восток-4» перший у світі груповий політ двох пілотованих кораблів, спільно з А. Г. Ніколаєвим, який пілотував космічний корабель «Восток-3». В ході групового польоту були проведені перші експерименти з радіозв'язку між екіпажами двох кораблів в космосі і взаємне фотографування, виконана широка програма науково-технічних і медично-біологічних експериментів. Попович провадив орієнтацію корабля в просторі за допомогою системи ручного управління. За успішне здійснення першого в світі групового космічного польоту і проявлені при цьому мужність і героїзм Попович отримав звання Героя Радянського Союзу.

Другий політ

Другий політ в космос Попович зробив 3-19 липня 1974 як командир екіпажу космічного корабля «Союз-14» (спільно з бортінженером Ю. П. Артюхіним). 5 липня 1974 «Союз-14» провів стиковку з науковою станцією «Салют-3», що знаходилася на орбіті з 25 червня 1974 року. Сумісний політ космічного комплексу «Салют-3» — «Союз-14» продовжувався 15 діб. За час польоту космонавти досліджували геолого-морфологічні об'єкти земної поверхні, атмосферні утворення і явища, фізичні характеристики космічного простору, провели медично-біологічні дослідження з вивчення впливу чинників космічного польоту на організм людини і визначення раціональних режимів роботи на борту станції. За цей політ на орбітальній станції «Салют-3» і космічному кораблі «Союз-14» Павлу Поповичу повторно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

Після космосу

Був обраний депутатом Верховної Ради УРСР (1964—1988).

З 1993 року — генерал-майор авіації в запасі. До вересня 2009 року Павло Романович працював головою ради директорів Всеросійського інституту сільськогосподарських аерофотогеодезичних досліджень.

Історія досліджень

Невідомі подробиці першого польоту

У далекому 1961 році Юрій Гагарін здійснив перший в історії людства політ в космос, який тривав усього 108 хвилин.

Жодній події в світі не відводилося стільки місця і часу в засобах масової інформації, як польоту в космос першої людини Юрія Гагаріна. Але дуже небагато хто знав, з яким ризиком для життя здійснив він свій подвиг. Про це не писали ні в квітні 1961 року, ні потім. Утаємниченість космічної програми давала цензорам право викреслювати найменші натяки на позаштатні ситуації того польоту. А факти ці були такими, що шокують, пише газета «Московський комсомолець».

У космос Гагарін повинен був відправитися в грудні

Юрій Гагарін повинен був покинути землю не весняним квітневим днем, а в тріскучі морози. З Постанови ЦК КПСС і Ради Міністрів СРСР від 11 жовтня 1960 року слідує, що запуск «Востока» намічався в грудні того ж року! Але його старту перешкодив трагічний випадок: 24 жовтня 1960 р. на космодромі Байконур прямо на старті вибухнула заправлена пальним військова ракета. Загинули 268 чоловік, в тому числі і маршал Нєдєлін. Більшість з них згоріли заживо. Розслідування Держкомісією цієї трагедії і відсунуло запуск людини в космос на другий план.

Перший космічний корабель не приземлився досі

З великим ризиком проходив не тільки перший політ, але і підготовка до нього. Ракета-носій і космічний корабель були надійні тільки на 50%. Про це свідчить статистика: з шести підготовлених до запуску ракети з людиною на борту стартів три закінчилися трагічно. Дані ці раніше ніде не публікувалися:

• 15 травня 1960 р. — запущений в космос корабель через несправність системи орієнтації не спустився на Землю, вийшов на більш високу орбіту і літає досі.
• 23 вересня 1960 року — ракета вибухнула на старті, собаки, що знаходилися на її борту, Дамка і Красавка, загинули.
• 1 грудня 1960 року — в космос полетіли собаки Бджілка і Мушка. При завершенні польоту траєкторія спуску виявилася дуже крутою, і корабель згорів разом з тваринами.

Трагедії траплялися не тільки в космосі, але і на Землі. Так, під час тренування в сурдокамері загинув наймолодший кандидат в космонавти Валентин Бондарєв.

Гагаріна хотіли замінити на Титова

США також готувалися запустити людину в космос, тільки вантаж випробувань несли не собаки, як в СРСР, а мавпи. По всій країні йшла гучна рекламна кампанія призначеного на 2 травня 1961 року старту. Сергій Корольов не міг допустити, щоб першим в космос відправився американець. Головний конструктор розумів, що співвідношення 50/50 недостатньо для запуску людини в космос, але в той же час він говорив: «Сто процентів гарантії дає тільки страховка. І то у разі смерті». Два останніх благополучних старти вселили в нього упевненість, і Корольов ризикнув: призначив сьомий пуск «Востока», вже з людиною на борту, на декілька тижнів раніше, ніж американці.

Були пропозиції замінити Гагаріна, батька двох маленьких дочок, на бездітного Германа Титова. Ніхто з медкомісії не підписався під висновком, що космонавт повернеться живим! Але Корольов наполягав на кандидатурі Гагаріна, сам прийняв у нього екзамен з майбутнього польоту , все життя був гордий, що не помилився у виборі.

У разі пожежі космонавт повинен був стрибати з ракети

Старт ракети таїв в собі неймовірний ризик. Схемою польоту передбачався порятунок космонавта на всіх етапах, крім перших 20 секунд. Якби вибухнула ракета-носій, космонавту довелося б катапультуватися, що називається, «із землі». Рішення про катапультування приймав навіть не він, а керівник старту і «той,що стріляє» — так називали того, хто натискав пускову кнопку, а крісло вистрілювалось на висоту, недостатню для повного розкриття парашута. Тому була вигадана «система аварійного порятунку». На ділі це були чотири здорових парубки, що сиділи в укритті поблизу старту з великою нейлоновою сіткою в руках. У разі аварії вони вискакували назовні, розтягували сітку і ловили космонавта так, як пожежники ловлять погорільців, що стрибають з верхніх поверхів будівель. Така система, на щастя, застосована не була.

Для ТАРС заготували три звернення до народу

Упевненості, що старт пройде успішно, не було ні у кого. Тому для ТАРС заготовили три варіанти звернення до народу: перший — про благополучне завершення польоту; другий — про невихід космічного корабля на орбіту; третій — про трагічну загибель космонавта.

Якби в космосі сталася відмова гальмівних двигунів корабля, він би залишився на орбіті. Тому орбіту «Востока» розрахували так, щоб при цьому НП корабель, «чіпляючись» за верхні шари атмосфери, загальмував свій біг і де-небудь приводнився або приземлився. Правда, не через годину, а через 7–10 днів і з 10–15-кратними перевантаженнями при спуску. На такий крайній випадок запас їжі і повітря створили на 10 діб.

Перед стартом Корольов сказав Гагаріну : «Юра, ти не хвилюйся. Ми знайдемо тебе, де б ти ні приземлився. Зараз по тривозі підняті ВПС по всій країні. Заготовлене звертання до всіх країн з проханням сприяти в пошуку, якщо приземлення станеться за межами території СРСР».

Ще одна небезпека — нервово-психічний зрив, який міг статися в ході польоту. Для того, щоб можна було хоч якось контролювати стан космонавта, йому наказали безперервно вести переговори з Землею. І Гагарін вів свій радіорепортаж всі 108 хвилин польоту.

Гагарін дивом злетів.

Політ Юрія Гагаріна також ряснів нештатними ситуаціями: не спрацював датчик герметичності корабля (за декілька хвилин до старту довелося розкручувати, а потім знову закручувати 32 болти кришки люка); трапився збій на лінії зв’язку (замість благополучного сигналу "5" раптом пішла цифра "3", що означала аварію на кораблі). Потім було швидке обертання корабля після відділення третього рівня ракети і безладне перекидання при спуску; тривале невідділення агрегатного відсіку, що могло спалити корабель; заклинення клапана скафандра, що загрожувало космонавту задушенням…

А ось заключний етап польоту пройшов «штатно». Гагарін благополучно катапультувався з корабля і приземлився недалеко від нього. Вже через годину його знайшли пошуковці.

Політ закінчився переможно, а переможців не судять.

Новини з орбіти

Космічні дослідження

Друга половина XX сторіччя стала епохою освоєння космосу. Але ракетна техніка - далеко не нове поняття. До створення потужних сучасних ракет-носіїв людина йшла через тисячоліття мрій, фантазій, помилок, пошуків у різних галузях науки і техніки, накопичення досвіду і знань.

Особливе місце серед російських проектів застосування реактивного принципу польоту займає проект Н. І. Кібальчича, відомого російського революціонера, який залишив, незважаючи на коротке життя (1853-1881), глибокий слід в історії науки і техніки.

Маючи великі й глибокі знання з математики, фізики і особливо з хімії, Кибальчич виготовляв саморобні снаряди і міни. "Проект повітроплавного приладу" був результатом тривалої дослідницької роботи Кібальчича над вибуховими речовинами. Він, по суті, вперше запропонував не ракетний двигун, пристосований до якого-небудь існуючого літальному апарату, як це робили інші винахідники, а зовсім новий (ракетодінамічний) апарат, прообраз сучасних пілотованих космічних засобів, у яких тяга ракетних двигунів служить для безпосереднього створення підйомної сили, що підтримує апарат у польоті. Літальний апарат Кібальчича повинен був функціонувати за принципом ракети!

Але Кібальчича посадили до в'язниці за замах на царя Олександра II, і тому його проект літального апарату був виявлений тільки в 1917 році в архіві департаменту поліції.

Отже, до кінця минулого століття ідея застосування для польотів реактивних приладів отримала у Росії великі масштаби. І першим, хто вирішив продовжити дослідження був наш великий співвітчизник Костянтин Едуардович Ціолковський (1857-1935рр.). Реактивним принципом руху він почав цікавитися дуже рано. Вже у 1883 році він дав опис корабля з реактивним двигуном, а у 1903 році Ціолковський вперше у світі мав можливість сконструювати схему рідинної ракети.

Ідеї Ціолковського отримали загальне визнання ще у 1920-і роки. І блискучий продовжувач його справи С. П. Корольов за місяць до запуску першого штучного супутника Землі говорив, що ідеї та праці Костянтина Едуардовича будуть все більше і більше залучати до себе увагу в міру розвитку ракетної техніки, в чому, безперечно, виявився абсолютно правий.

Домашня сторінка

Сайт створений студенткою 1-Д курсу, під час виконання практичної роботи "Автоматизоване створення веб-сайта". Дата створення 8 травня 2016 року.